Вівторок, 23 Липня, 2024

Трамвай-привид, омнібуси та перші автобуси в Станиславові 

Нова сторінка історії Станиславова почалась в 1938 році, коли відкрилось міське автобусне сполучення. 23 грудня, перед залізничним вокзалом, було відкрито першу автобусну лінію за участю станиславівського воєводи Стефана Паславського, президента міста Францішка Котлярчука, священника Казімєжа Більчевського та натовпу цікавих містян, пише frankivsk-future.com.ua.

Княгинин та потреби у транспорті

Від початку заснування 1662 року, Станиславів не мав потреби у спеціальному міському транспорті. Щоб дістатись з одного пункту в інший, вистачало і п’яти хвилин. Про те, що місто було невеликим, говорила і кількість населення, котра у 1880 році становила 18 626 мешканців. Містянам цілком вистачало бричок, які курсували містом.

На початку 20 століття Станиславів почав швидко збільшуватись та розвиватись. Територія навколо міста була забудована помешканнями багатіїв, які намагались втекти далі від міста. Так був створений Княгинин.

Його площа росла, а кількість мешканців, за деякий час, була такою ж як в Станиславові. Так постало питання про спільну систему комунікації. Втім, вирішити його так і не вдалось. Всі ініціативи блокувались неможливістю дійти до спільного вирішення справи. Таким чином, до 20-х років 20 століття єдиним способом швидкого перевезення залишалась бричка.

Примарний трамвай

Проєкт бензомоторного трамвая був задуманий ще в 1894 році. Розглядали декілька його варіантів, але у 1896 зупинились на електричному.

Вкінці березня 1908 була розроблена перша схема руху. В місті почали проводитись підготовчі роботи з будівництва трамвайної лінії. Вона повинна була проходити від залізничного вокзалу через Вовчинецьку, Грушевського та Незалежності. Далі через Вічевий майдан йшло розгалуження: одна трамвайна лінія проходила через Галицьку до парку Воїнів-інтернаціоналістів, а інша – через вул. Мазепи, Січових Стрільців, Чорновола та парк Шевченка. 

Робота планувалась серйозна: брукувати вулиці, класти рейки, закупити рухомий склад, збудувати електростанцію та трамвайне депо. Залучили навіть німецьку фірму “Сіменс і Гальське”. Втім, плани так і не вдалось реалізувати.

Офіційно вважається, що будівництву трамвайної лінії перешкодила Перша світова. За іншою версією, з міського бюджету треба було виділити, щонайменше, мільйон крон. Магістрат провів нараду та зійшовся на думці, що трамвайний рух в місті не є доцільним. Варіантом вирішення розглядали електричні омнібуси. Втім, тут теж було багато питань.

Кореспондент краківської газети проводив власне дослідження, чого ж трамваю так і не судилось курсувати Станиславовом. За його версією, у світі намагались всіляко вдосконалювати транспортні технології, в той час, як в Станиславові усі зусилля йшли на марне. 

Він стверджував, що у місті спочатку пробували пустити газовий трамвай, потім кінний. Вже була надія, що він таки буде курсувати, втім, ідея залишилась ідеєю. За версією журналіста, вся причина ховалась в тому, що Станиславів не може позбавити себе доходів від “рогатки”. “Рогатка” – споруда на межі міста, де бралась оплата за в’їзд. На такій підставі, запуск трамвая не оплатився б, а кількість екіпажів, котрі курсують до вокзалу, стала б меншою. 

Водночас в Коломиї успішно курсував паровий трамвай (міська залізниця) ще з 1886. Це стало можливо за сприяння власника нафтових розробок С. Щепановського. Курував будівництво інженер Р. Матковський.

Хоч паровий трамвай перевозив, в основному, нафту, він залишався в ролі міського ти приміського транспорту. Колії були прокладені по міських вулицях Коломиї. Паровий трамвай курсував 80 років та припинив своє існування в 1967.

Омнібуси

“Кур’єр станиславівський” писав, що в 1907 році в місті запустили новий вид громадського транспорту – автомобілі-омнібуси, або пасажирські автобуси. Дозвіл на їх запуск отримав підприємець Адам Трецякевич. Він мав намір перевозити пасажирів омнібусами, які були обладнані паровими, або бензиновими двигунами.

Магістрат намагався оскаржити проєкт. Втім, марно. Львів протест відхилив, а пан Трецякевич отримав дозвіл перевозити містян омнібусами. 

Раніше вже були спроби пустити автотранспорт для поштового зв’язку. Але для того, аби відправляти пошту на великі відстані, використовували залізницю.

Омнібус – це такий громадський транспорт, котрий був популярний ще в другій половині 19 століття. Він мав вигляд багатомісного візка, запряженого кіньми. Омнібус міг вмістити до 20 пасажирів. Інколи, пасажирські місця розташовували на даху.  Втім, його поступово витісняли кінні брички та автобуси. 

Перші таксі

В 1925 здійснилась мрія багатьох про Великий Станиславів. Княгинин включили у склад міста. Так розв’язувати транспортне питання, з юридичної точки зору, стало легше. На заваді стали руйнування від Першої світової. Тому пріоритетною стала відбудова міста. Економічна криза 20-30-х років сильно сповільнювала всі процеси в Станиславові.

Після 30-х років, фінансова ситуація в місті пішла на покращення. Тоді ж можна було побачити перші таксі на вулицях Станиславова. Втім, не всі могли собі дозволити такий вид перевезення. Але таксі першими замінили кінні брички. Стоянки останніх були на площі Халлера (перед головною поштою), вул. Казімєжовській (вул. Гетьмана Мазепи), вул. Майселеса (Лесі Українки) та перед залізничним вокзалом.

Таксі можна було замовити на вул. Сапіжинській (Незалежності), коло Пасажу Гартенбергів, перед залізничним вокзалом. Послуги з перевезень надавали Г. Ліебесман, Б. Малецький, Я. Чая. Бричками ж володіли Д. Шустер, А. Баух, Ю. Ліхтенберг.

Втім, кількість населення невпинно росла. В 1939 в Станиславові мешкало вже 71 218 тис. осіб. Потрібно було терміново організовувати міський транспорт.

Автобуси в Станиславові

Фірма пана Колодзєйчука завершила всі формальності з документами й 23 грудня 1938 року, перед залізничним вокзалом, відкрили першу автобусну лінію. Всі почесні гості відкриття здійснили першу поїзду на автобусі від залізничного вокзалу до урядового кварталу на Домброві (вул. Сорохтея) та назад.

Станиславовом курсувало два автобуси, котрі розходились в районі головної пошти. На маршруті були такі зупинки: Костел отців єзуїтів, вул. Третього Травня, Головна пошта, вул. Голуховського, Міський парк ім. Г. Сенкевича, вулиця Під Божою Опікою. Автобуси курсували зі 7 год ранку до 21:00. За 1-2 зупинки треба було заплатити 0,10 злотих, а за весь маршрут – 0,30.

Хоч вартість проїзду не була такою низькою, містян дуже тішила можливість швидко дістатись місця призначення. Крім того, школярі із передмістя за пільговими квитками теж почали частіше користуватись міським транспортом.

На 1939 рік планувався ряд експериментів. Власник підприємства, що займалось перевезеннями, мав намір дослідити потреби мешканців та створити оптимальні маршрути, вдосконалити вже чинну автобусну лінію. В Станиславів збирались закупити ще автобусів, зокрема, для нового маршруту від Галицького моста, через Галицьку, площу Ринок, Сапіжинського, до моста на Майзлях. Лінію планували запустити вже в березні. 

Невідомо як склалась доля власника і працівників після початку війни. Щодо автобусів, можливо, їх забрали німці чи росіяни. Ними могли евакуйовувати державних працівників. Був і такий варіант, що після націоналізації, Радянська влада автобуси забрала та вивезла десь в глибину СРСР. Втім, вклад пана Колодзєйчука у розвиток міського транспорту, ніхто не забув. Адже це дозволило Станиславову стати в ряд з прогресивними містами 20 століття.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.