Телефон став чимось новим для людей минулого. Це було чимось цікавим, зручним, але водночас і незвичним. Важливо розуміти те, що тоді це стало поштовхом до розвитку та цивілізації. Принесло зміни та простіше контактування один з одним. Для нашого покоління це взагалі не дивина, а тоді це стало чимось таким, чого люди ще ніколи не бачили, пише frankivsk-future.com.ua.
Перша телефонна станція в Станіславові
Першу телефонну станцію у тогочасному Івано-Франківську встановили в червні 1849 року. Знаходилася вона на першому поверсі будинку за адресою Смолкі ( тепер Бачинського, 4). На початку було лише дванадцять абонентів. Таке відкриття трактувалося як надзвичайною дорожнечею нововведення. Установка апарату коштувала 50 ринських злотих. Стільки ж тягнула і річна абонентська плата.
Проте виникло ще декілька мінусів після того, як з’явилася телефонна станція. Окрім того, що вона була дорогим задоволення, а ще й не зручною в користуванні. Чому? Тільки через те, щоб зателефонувати доводилося однією рукою піднести слухавку до вуха, підійти до мікрофона, який знаходився окремо (на стійці), покрутити ручкою і дочекатися, щоб відповіла телефоністка. Опісля цих всіх дій потрібно було попросити з’єднати з потрібним абонентом.
Робота телефоністки вимагала неабиякої уважності, відповідальності, швидкої реакції, доброго слуху і відсутності дефектів мовлення. Запорукою успіху в цій сфері була хороша дикція. Наприклад, у столичному оголошенні ХХ століття, в якому йшлося про набір на телефонну станцію, надавали перевагу особам із довгими руками. Проте це стосувалося тільки станцій, які знаходилися у великих містах. У тогочасному Івано-Франківську, у 1914 році телефонна станція обслуговувала лише 457 абонентів.
Переїзд комутатора
У 1909-му році комутатор переїхав до нового приміщення щойно збудованої пошти, яка знаходилася за вулицею Січових Стрільців, 15. Там телефонна станція проіснувала приблизно тридцяти років. Перші номери складалися з двох цифр, згодом додалися трьохзначні.
У двадцятих роках телефонні послуги стали значно дешевшими та оступними багатьом користувачам. Тоді абонентів поділили на три категорії:
- приватні абоненти.Для них абонентська плата становила 20 злотих на місяць;
- службові, тобто номери адвокатських кантор, магазинів, лікарень, канцелярій, державних установ. Для них абонентська плата вартувала 28 злотих;
- публічні, які стояли в готелях, театрах, кафе, клубах. Вони були доступні всім. Місячна плата – 36 злотих.
Згодом кількість користувачів збільшилася. Тому в 1929 році видали прообраз першого телефонного довідника, який називався «Інформатор міста Станіславова». Він відрізнявся від сучасних тим, що, крім прізвища й адреси абонента, вказувався рід занять людини.
У 1932 році можна було спостерігати за технічним проривом. У той час більше не потрібно було крутити ручку індуктора, щоб сконтактувати з телефоністкою. Достатньо було тільки зняти трубку.
Перед війною телефонна станція знову змінила свою адресу. Її перенесли у новий будинок поштамту. Саме цей переїзд мав позитивні наслідки. Почали появлятися чотиризначні номери, а у червні 1939 року відпала потреба в телефоністках.
Після війни розвиток телефонії відбувався шаленими темпами. Через те, що збільшилася кількість споживачів, вирішили відкрити районні АТС.
Для користувачів це стало великим поштовхом у розвитку та допомогло спростити життя. Тоді люди почали контактувати один з одним і дійшли до певного прогресу, який змінив тогочасне життя мешканців Станиславова. Також це зіграло велику роль в технічному прогресі.
