Найдавніше кладовище Станіславова заснували ще у 1782 році. У той час, відповідно до документу, виданого цісарем, на всій території Галичини цвинтарі біля храмів мали бути ліквідовані. Нові ж кладовища – започатковували уже за межами міст. Такі некрополі мали би берегти міське середовище від різного роду епідемій, а призначалися вони для усіх християнських спільнот й конфесій. Кладовище у Станіславові вважалося одним із найстаріших в Україні. Хто з видатних людей був похований тут, які таємниці приховував некрополь та чому рішення радянської влади про знесення цвинтаря – одне з найбільш ганебних в історії міста – читайте далі на frankivsk-future.com.ua.
Заснування некрополя
Цвинтар старого Станіславова розмістили неподалік колишньої Тисменицької дороги. Започаткували його 1782 рову – ще в той період, коли місто існувало у вигляді фортеці. До слова, цей некрополь був на декілька років давнішим за Личаківський, що у Львові та варшавський Повонзок.
Якщо говорити про географічне розташування кладовища, його північні окраїни збігаються із межею сучасного Меморіального скверу. Огороджував цвинтар цегляний мур, висотою у два метри. Основний вхід тодішнього кладовища розташовувався там, де зараз споруджені муровані арки. На цвинтарі побудували також адміністративну і технічну споруди. А неподалік центральних воріт розмістили ритуальну каплицю. Її використовували представники різних конфесій.
Західною окраїною кладовища на той час був мур і споруди фабрики «Край», що належала братам Ясінським. Нині це приміщення «Промприладу». У радянський період цей завод і забрав шматок земель, що були під кладовищем. До слова, вулиця Мельника, що в сучасному Франківську розділяє Меморіальний сквер та «Промприлад» була прокладена тільки в період незалежності. Тобто проїзна частина вулиці, квіткові ринки і тротуари – це колишні місця захоронень.
А зі східної сторони кладовище пролягало по вулиці Бандери (у польський період – Желіговського). Саме ця частина цвинтаря вважалася найбільш затребуваною, престижною. Вона була на певному підвищенні. Тут із дорогими пам’ятниками ховали багатших жителів міста. Відповідно, різниця була і в ціні. А за місцину на Станіславському кладовищі доводилося платити кожні десять років, передає «Репортер».
Могили на кладовищі розміщували рядами, котрі були поділені на сектори. Кожен з них мав порядковий номер. А поміж рядами були розташовані доріжки для проходу, а також алеї ля проїзду транспорту. Кожна із алей носила неофіційну назву, пов’язану із тамтешніми похованнями і пам’ятниками – до прикладу «Повстанців», «Легіоністів», «Єзуїтів», «Гіллера» чи «Вертха».
Революціонери, митці, і друг Карла Маркса: кого ховали на цвинтарі?
Найдавнішою могилою, що зберегли до наших днів, вважається пам’ятник поляку Маврикію Гославському. Він брав активну участь у антиросійському повстанні, що відбулося 1831 року. Помер же він у Станіславській тюрмі. Поховання Маврикія стало не просто чином прощання, а цілим антиурядовим протестом. Хоч і надгробок спорудили тільки у 1875 році, він все ж таки вважається найстарішим на цвинтарі.
Ще один революціонер, захований на Станіславському некрополі – Стефан Гошовський. Це був 16-річний студент. Сталося так, що під час повстань 1848 року його вбив австрійський солдат. Історичні джерела стверджують, що на церемонію прощання з юнаком із околиць прийшло багато українців, а не тільки поляків. Могила Гошовського до наших днів не зберегли.
Загалом, упродовж 19 століття польське населення три рази піднімало повстання про Російської та Австрійської імперій. Доволі багато протестувальників були поховані саме у Станіславові. Пам’ятники цим повстанцям, могили українських Січових Стрільців та інших неугодних російській державі людей радянській владі мішали. Під час ліквідації кладовища майже всі ці могили знищили. Однак одне залишилося – поховання друга Карла Маркса.
У повстанні 1863 року студент політехнічного навчального закладу Кароль Свідзінський керував загоном своїх друзів, а згодом отримав статус офіцера. Однак повстання придушили, Кароль переїхав до Франції. Там брав участь у Паризькій комуні, був ад’ютантом головнокомандувача Домбровського. Проте і тут на революціонера чекав розгром. Після цього перебирається до Лондона. А там знайомиться із Карлом Марксом. Зголом Кароль переїжджає у Краків начебто, маючи доручення від Маркса. Пізніше поляк опиняється в Станіславові, де і помирає 1877 року.
Через зв’язок із Марксом пам’ятник Свідзінському залишили, проте цікавим є той факт, що, скоріш за все, совітам були невідомі свідчення про те, що в період перших повстань Кароль вішав полонених росіян, будучи керівником відділу жандармів.
Тривалий час краєзнавці вважали, що найбільш древнім відомим захованням на цвинтарі була могила Йона Будай-Деляну. Однак з’ясувалося, що цей румунський поет помер у Львові, тому, ймовірно, похований саме там.
Жорстокі битви 20 століття теж поклали відбиток на Станіславському кладовищі. Були на кладовищі хрести українських січових стрільців, воїнів Української Галицької армії. Здебільшого це були ті, хто помирав у місцевому госпіталі від отриманих травм. У період Першої Світової війни тут з’явилося чимало братських могил російських та австрійських вояків.
Також на цвинтарі ховали польських легіонерів. Спершу були могили воїнів, а згодом і кам’яний пам’ятник. Загинули ці вояки навесні 1919 року в битвах із українцями. У період польської влади пам’ятники українським бійцям, що стояли неподалік польських могил не чіпав ніхто. Однак радянська влада стерла обидві сторони. Були на цвинтарі могили солдатів, що загинули в битвах Другої Світової війни. Ховали тут і українських патріотів-оунівців.
Знищення Станіславського некрополя
Перші погані «сигнали» про ліквідацію могил історичних діячів та повстанців були в 1960-х роках. Тоді влада дозволили повторно займати місця могил січових стрільців, похованих у 1919-20 роках. За деяких час про ті поховання не нагадувало ніщо.
Остаточно закрили для поховань цвинтар у першій половині 1974 року. Новий створили у селі Чукалівка і чимало родичів перевозили могили своїх предків туди. Сталося так, що цим скористалися і українські патріоти, що таємно перевезли склеп із захороненням Левка Бачинського – віце-президента ЗУНР. Тим часом і поляки таємно вивезли прах своїх національних героїв – як-от, очільника революції 1863 року Агатона Гіллера.
У сімдесятих цвинтар часто грабували, викрадаючи із могил коштовності. А 27 лютого 1980 року виконавчий комітет видав ухвалу – ліквідувати кладовище, а на його місці зробити Меморіальний сквер.
Спершу влада планувала залишити пам’ятники 26 діячам культури та революціонерам. Проте зберегли тільки десяток. Ймовірною причиною стало нагадування радянській владі про численних повстанців, революціонер, воїнів-патріотів, чиї могили розміщувалися на кладовищі, інформує «ПІК».
Знищували цвинтар жорстко і без жодного пієтету до похованих. На територію зайшли бульдозери, як зрівнювали із землею могили й кам’яні пам’ятники. Декілька могил чудом вціліли через те, що поміж дерев машини не могли до них заїхати. Деякі пам’ятники зберегли зусиллями небайдужих місцевих жителів. Однак величезні пласти історії міста разом із тисячею імен на могилах пішли в небуття. Це, окрім повстанців, були українські і польські митці, педагоги, науковці, релігійні діячі, політики.
Уже із розвитком незалежної України древній некрополь у вигляді Меморіального скверу почав відновлюватися. Тут облагородили меморіали загиблим українцям та полякам, відновили пам’ятники січовим стрільцям, поновили пам’ятник Юзефи Дзвонковської – коханої Івана Франка. У 2009 році скверу присвоїли статус пам’ятки національного значення.
Від 2014 року це місце стало ще більш сакральним. У сквері встановили пам’ятник учаснику Революції Гідності Роману Гурику, Небесній Сотні та українським захисникам, полеглим у боях проти російських окупантів.
