Вкінці 19 століття всі зв’язкові та поштові віддалення в Станиславові знаходились в будинку Адольфа Биха (вул. Бачинського, 4). Потреба у просторому, новому приміщенні стояла гостро віддавна. Втім, у міському бюджеті не вистачало коштів для будівництва. Тоді велику послугу для поштової справи зробив пан С. Хованець. Місцевий багатій мав намір збудувати та здати в довічну оренду будинок під пошту, пише frankivsk-future.com.ua.
Крадіжка на пошті
Як відомо, найдавніша міська пошта знаходилась на сучасній вулиці Незалежності, 10. А сама поштова служба у Станиславові почала діяти ще в 1830 році. Вже після того, як будинок пошти на Незалежності згорів у знаменитій “мармулядовій” пожежі, поштовики винаймали приміщення в різних приватних будинках Станиславова. Втім, точні локації поштових відділень невідомі.
З міською поштою був пов’язаний прикрий випадок. В “Кур’єрі станиславівському” писали, що в один грудневий вечір 1906 року перевозили грошові посилки. Поштова карета направлялась від головного управління на Липовій (Шевченка), через відділення на Газовій (Дністровська), до відділу на залізничному дворі. Тоді зі скриньки під сидінням водія зник опломбований мішок з грошима.
Переказів було 28 на суму більше як 54 тис. крон. В ті роки – це була велика сума грошей. Наприклад, коня для роботи продавали за 200 крон. А на ці гроші можна було купити цілий табун. Втім, обставини крадіжки були загадковими. Як з-під сидіння могли зникнути гроші, якщо їх весь час пильнував працівник пошти?
Події розгортались так: мішок з грішми в головному відділі видав асистент Петецький, потім його забрав перевізник Яроновський, який зі ще одним візником Остапчуком, поклали мішок у скриньку на диліжансі. Вона лежала на кареті під сидінням та була закрита спеціальним поштовим ключем.
Після цього візник Остапчук поїхав на Газову вулицю по ще одні відправлення. Важко було встановити, який шлях подолав диліжанс. Втім, поліціянти за крадіжку значної суми затримали двох візників-інкасаторів.
Бруд та щурі на пошті
Восени 1907 року станиславівська пошта мала не надто привабливий вигляд. Тісні, темні, смердючі, повні щурів приміщення аж ніяк не були пристосовані для поштових справ.
Ще наприкінці 19 століття неостання будівля в житті міста тіснилась в орендованих кімнатках кам’яниці на вулиці Смольки (Бачинського, 4). В будинку Адольфа Биха винаймали приміщення і філія Австро-угорського банку, контора Корнблюха, поштовий телеграф та телефонна станція, фотопластикум (прообраз кінематографа).
“Кур’єр станиславівський” не раз писав про недоречний, м’яко кажучи, вигляд міської пошти. Всі, хто мав якісь поштові справи чи працював там, міг переконатись наскільки приміщення було невигідним, брудним та малим.
В газеті зазначалось, що кабінети поштових працівників були на різних поверхах кам’яниці. Відвідувачі вкрай важко туди діставались по крутих дерев’яних сходах. Самі ж кімнати були тісні та непристосовані для подібної роботи. Вони, радше, підходили для квартир. Системи в розміщенні поштових кабінетів не було ніякої.
Постійна темрява, не залежно від пори року чи часу доби, змушувала працівників канцелярії постійно палити лойові та нафтові лампи, котрі шкодили їх здоров’ю.
В “Кур’єрі” не раз стимулювали міське управління розв’язати поштове питання. Бо, наприклад, Будинок правосуддя, філія Краківського страхового товариства, Австро-Угорського банку, Міщанського банку та ін. важливі міські будівлі уже спромоглися розпочати будівництво власних приміщень. Водночас поштарі продовжували мучитись в непристосованих кімнатах.
В газеті навіть не боялись заявляти про скандал із владою Відня та Львова. Бо як може бути таке, щоб високопосадовці нехтували думкою та бажанням громадян? На той час Станиславів мав найбільший поштовий заклад Галичини після Кракова та Львова. Залишалось незрозумілим, чому влада зовсім не дбає про здоров’я своїх працівників. Поштовики змушені були роками працювати поруч зі щурами в темних, сирих, непристосованих для канцелярської роботи кімнатах кам’яниці Биха.
Міська пошта
Пропозиція від багатія Хованця збудувати будівлю для пошти була до вподоби всім. Станіслав Хованець, на той час, мав 45 років, був співредактором місцевої газети та очолював Ощадну касу. Вкінці осені 1908 року в Станиславові почали рити котлован на розі Гославського та Собеського (Вітовського і Січових стрільців). “Кур’єр станиславівський” тоді надрукував оголошення, що нова чотириповерхова будівля власника Хованця покривається дахом. Очікувалось, що це буде одна з найкращих будівель міста.
Курував проєктом будівництва архітектор Кудельський. Пан Ян Томаш, хоч і вказувався в газеті як “неоціненний”, був навіть дуже оціненим. Архітектор мав багато замовлень не тільки в Станиславові, тож заробляв він також добре. Архітектор брав участь у будівництві більшості відомих споруд міста. Кудельського вважали ледь не головним станиславівським зодчим.
Він спроєктував Повітову раду 1894 року, залізничні майстерні коло вокзалу 1896, Міщанський банк 1900 року та ін. Архітектор також придумав проєкт будинку Повітового староства коло пошти та готелю “Ривера” (на честь батька Станіслава Потоцького). Ці проєкти й досі є збережені в архіві області. Втім, передчасна смерть Хованця в 1910, який був замовником, не дозволила проєкту втілитись в життя.
Новенька будівля в стилі неоренесансу (йому властиві арки, колони, фрески та орнаменти, схожий з класичним ренесансом), з куполом на наріжній її частині задавалась в експлуатацію з 1909 року. Окрім самої пошти, тут була телефонна станція та телеграф. Верхні поверхи відводили під житло. Прибуток від оренди, звісно, отримував Хованець. Опалювали приміщення камінами. Від 1927 року в будинок підвели центральне водяне опалення.
Зміни
Польська влада збудувала власний поштомат в кінці 30-х років. У 1938 всі поштовики, працівники телеграфу та телефонного зв’язку покинули будівлю. Хованці змушені були шукати нових квартирантів. Так, на перших двох поверхах розташувався “Будинок тканин та одягу” В. Щепанського.
За СРСР, на перших ярусах було підприємство електрозв’язку (“Укртелеком”). Партер теж не пустував. Від вулиці Щорса (Вітовського) можна було купити квитки в агенції Аерофлоту. На вулицю Чапаєва (Січових Стрільців) вели вітрини “Технічної книги”.
За незалежної України, замість підприємства електрозв’язку, в приміщенні почав діяти Пенсій фонд та Інспекція зі захисту прав споживачів. У сучасному Франківську на перших поверхах приміщення пошти розташована філія ПриватБанку.
Визначна споруда архітектора Томаша Кудельського досі є окрасою міста. До неї, після смерті митця, додали кілька деталей. До цибулястого купола приєднали скульптурну групу з двох фігур людей, котрі тримають земну кулю. Це така алегорія до того, що поштові відправлення можна доставити у будь-які куточки світу. Також балкони третього поверху змінили з мурованих на ковані. Тип візерунка свідчить про те, що замінили їх поляки.
За радянських часів збільшили також і вікна на перших поверхах та замінили їх на вітрини. У 21 столітті на фасаді красуються вже банкомати та кондиціонери.
На старій листівці можна розгледіти герб над входом до пошти. Це був герб Австро-угорської імперії. Поштівка ж підписана як “Гмах цісарсько-королівської пошти”, що говорило про зв’язок як монополію в ті часи.
