Пам’ятник видатному польському поету Адаму Міцкевичу урочисто відкрили у листопаді 1898 року. Він вважається найстарішим у Станіславові. З пам’ятником пов’язано чимало цікавих історичних про місто. Сама ж постать Адама Міцкевича упродовж всієї історії Станіславова неабияк шанувалася, не зважаючи на зміну влад і устроїв, пише frankivsk-future.com.ua.
Як створювали пам’ятник?
Наприкінці 19 століття у Станіславові місцеві жителі прагнули активно відзначити 100-річчя від дня народження польського поета, громадського діяча, провідника національно-визвольного руху Адама Міцкевича. З цього приводу у Станіславові влада і громада запланувала побудувати пам’ятник. Для цього сформували організаційну групу та оголосили про збір грошей.
Автором проєкту став Тадеуш Блотницьий. У нього зберігалася посмертна маска польського поета. Це і стало одним із вирішальних моментів у рішення організаційного комітету. Майстер почав виготовляти роботу в італійській Флоренції на початку 1880-х років. Спершу його проєкт призначався для відкриття у Кракові. Коштувала робота 10 тисяч крон.
Де саме в місті мав стояти пам’ятник Міцкевичу, громада довго вирішувала. Гадали і про центральну площу міста (Вічевий майдан), і про площу імені Міцкевича. Саме там врешті і вирішили ставити пам’ятник, пише «ПІК».
Дискусії тривали і стосовно матеріалу для постаменту. Громада хотіла виконувати роботу із теребовлянського каменю, однак вирішили вибрати дорожчий матеріал – білий італійський мармур. Великий постамент доручили створити місцевому митцю Яну Бембновичу.
Автор проєкту пам’ятника Блотницький спершу прагнув розмістити роботу лицем до корпусу Національного медичного університету. Проте потім вирішили повернути його у сторону вулиці Яховича (нині – Вільяма Габсбурга).
Відкриття пам’ятника та легенди, пов’язані з ним
Відкриття відбулося 20 листопада 1898 року. На урочисту презентацію прийшли дуже багато людей. До слова, відкриття планували раніше – на кінець вересня, але дату змінили через вбивство цісареви Єлизавети. На постаменті вказали «Адаму Міцкевичу від мешканців Станіславова у століття від народження».
Перша Світова війна принесла у місто численні руйнування. Снаряди пошкодили і пам’ятник. У такому стані від простояв до 30-х років. Згодом скульптуру переробили у бронзу. Сам постамент перенесли ближче до приміщення філармонії.
Пам’ятник Міцкевичу встановили на великому прямокутному постаменті. У лівій руці поет тримає книгу, а інша – біля грудей. Із лівого плеча додолу розлягається плащ. Такий задум автори задумали як характерну ознаку пізнього академізму.
У 40-х роках дошку на постаменті, що була з польським написом, замінили на іншу: «Адам Міцкевич 24.12.1798 – 26.11.1855».
Краєзнавці пишуть про деякі легенди, пов’язані із цим пам’ятником. Наприклад, звертають увагу на те, що радянська влада не зносила його. Кажуть, все через те, що він був другом російського поета Пушкіна.
А от про німецьку окупацію є інша легенда. Мовляв, німці все ж таки хотіли забрати пам’ятник, однак однієї ночі той зник. Його таємно зняли та закопали десь в околицях Станіславова. Знайти «Міцкевича» німці так і не змогли. Врешті після закінчення війни пам’ятник повернувся на своє місце, поряд з іменним сквером, але уже на іншому постаменті.
Однак така історія не знаходить підтвердження в офіційних документах чи переказах. До прикладу, краєзнавець Іван Бондарев переповідає іншу версію. Згідно із нею, німці таки добралися до пам’ятника. Скульптуру розпиляли хотіли спрямувати на переплав. Але пунктом прийому металобрухту завідував поляк Беднарський. Кажуть, він заховав чи то закопав дві частини бронзового пам’ятника. Таким чином чоловік зберіг найстаріший монумент Івано-Франківська.
