Косів – місто на Прикарпатті. Знаходиться в мальовничому гуцульському краю. Має статус міста-курорта. Історія цього місця довга й оспівана багатьма говірками та легендами. Як і кожен гірський край, перекази ці дещо містичні та фольклорні, пише frankivsk-future.com.ua.
Історія
Датою заснування міста вважають 1424 року. Тоді Косів згадується вперше, ще в статусі поселення. Отримав статус міста завдяки великим покладам солі, ще в 16 столітті. Промисловість процвітала: сіль видобували та виварювали, щоб отримати готовий продукт.
Місто Косів довго було приватним та належало шляхтичу. Власність на нього передавалася з покоління у покоління. Змінилася ситуація після розпаду Польського князівства. На населений пункт часто нападали. Двічі його спалювали та знищували. Завдяки видобутку солі сюди приїздило багато робітників, адже ця справа вимагала неабиякої зайнятості. Почали розвиватися й інші сфери господарства. Клімат був помірним, тому садівництво та сільське господарство розквітали. Власники міста й самі були зацікавлені в нових жителях тому багатьма способами намагалися привабити євреїв, які займалися торгівлею та промисловістю.
В 1740 Олекса Довбуш з опришками підходив до стін Косова, але так і не напав. Влада міста намагалася відлякати будь-яких бунтарів, тому за переказами, після вбивства Довбуша, частину його тіла для залякування вивісили на браму.
Під впливом Австрійської імперії розвиток міста став впорядкованішим. Акценти почали робитися й на інших сферах життя. Почала розвиватися вишивка й ткацтво. Цими ремеслами воно славиться й зараз. З кожним роком місто поступово розширювалося. І хоча радянська влада “гальмувала” розвиток промисловості, після здобуття Україною незалежності, всі сили були спрямовані на “піднята” Косова.
“Гуцульські” надбання та легенди
Кожен гуцульський край має власні легенди. Це пов’язане з особливими віруваннями місцевих мешканців тих часів, які намагалися пояснити кожне явище та ситуацію. За одною з легенд про заснування міста, був собі такий воїн, на ім’я Косів. Своє ім’я він отримав за вміння свистіти. Та не просто свистіти, а висвистувати мелодії улюблених пісень. Служив Косів у дружині князя Юрія. За його відвагу та мужність в бою, князь дозволи йому оселитися там, де він сам забажає.
Косів їхав довго та нічого йому не припадало до душі. Та ось він заїхав в гірських край. То була дуже красива місцина: річка, гори та ліс, і все – в ідеальному дозуванню. А почувши свист пташок, Косів вирішив остаточно, що він оселиться саме тут. Так і стали називати ті краї, спочатку “Косово”, а потім й просто – Косів.
Не менше легенд мають й гуцули, які тут живуть. Легендарними є і їхні творіння. Не дарма Косів вважали центром ткацтва. Ще в 19 столітті на цій території почав розвиватися туризм, адже край дуже колоритний. Гори та ліси приваблюють людей, які хочуть відпочити серед природи.
Місцеві жителі передають свої уміння з покоління в покоління, з кожним роком все більше розвивається мистецтво. Косів претендує на звання культурної столиці Гуцульщини.
Великий внесок у всі сфери життя зробили гуцули. Їхні традиції та фольклор в поєднанні з сучасним створюють унікальний тандем. Косівщина – край опришків та легенд, історичного надбання та природної краси. Побувавши тут один раз, тебе наче магнітом притягує та хочеться приїхати ще раз. І не дарма, бо подивитися справді є на що!
