«Австрійський» період на Галичині – час різноманітних змін у культурному і політичному житті регіону. Великих трансформацій зазнали міста в архітектурній та інфраструктурній сфері. Справжнім революційним кроком стало будівництво залізниці. Величезна кількість прокладених шляхів «австрійського» періоду була придатною для використання упродовж півтори століть. А деякі переправи – функціонують і в наш час. Як розвивалася залізниця на Прикарпатті та коли до Станіславова завітав перший потяг – пишемо далі на frankivsk-future.com.ua.
Перший залізничний шлях до Станіславова
Залізниця через Станіславів була частиною великого шляху від Львова до Чернівців. Пролягала вона також Ходоровом та Коломиєю. Будівництво завершили у 1866 році. Саме цього року восени і рушив перший рейс між великими містами Галичини. Тривав він майже 12 годин. Поїзд зупинився у Станіславові на 47 хвилин. Сталося це 1 вересня. Їхали потягом кілька сотень галичан.
Того ж року запрацював у Станіславові і вокзал. Це була доволі вишукана будівля із арками, ліпнинами та великими вікнами. Відкрили поблизу і завод із ремонту потягів. Саму будівлю вокзалу, майстерні, станцію і котельню освітлювали від електричної станції. Залізниця до Чернівців стала другою в регіоні після лінії «Перемишль – Львів». У той період залізничний транспорт був рідкістю в центрально-східній Європі.
Цікаво, що від моменту подорожі цієї залізницею, наступну на теренах українських земель запустили аж за три роки – у Харкові. А ще через рік – в Києві. На той момент шлях із Галичини продовжили аж до міста Ясси, що в Румунії. Поступово на мапі основних залізничних вузлів Прикарпаття з’явилися також міста Галич, Долина, Надвірна, Ворохта і Снятин, передає «ПІК».
Залізниця Ерцгерцога Альбрехта
Менш ніж за десять років від відкриття першого шляху Станіславовом, місто з’єднали зі Стриєм. Взимку 1875 року між центром Прикарпаття та Львівщиною почала працювати ще одна залізниця довжиною понад 107 кілометрів. Пролягала вона також через Миколаїв і Сколе та з’єднувала міста із Львовом. Враховуючи цей відтинок, загальна довжина становила більше 180 кілометрів.
Розпочали проєкт залізниці ще 1871 року. Споруджували залізничний шлях австрійські та польські промисловці і політичні діячі, а також Галицький банк крайовий. Перший відрізок залізничного шляху був споруджений зі Львова до Стрия у 1873 році. Його здали в експлуатацію в листопаді, довжина шляху становила 73 з половиною кілометри.
Наступний же відтинок, котрий сполучив Стрий зі Станіслвовом відкрили у січні 1875 року. Окрім основного шляху, який становив більше 107 кілометрів, спорудили і відтинок «Долина – Вигода» (8,6 кілометрів). В Станіславові залізничний шлях сполучався вже із наявною дорогою до Чернівців. У подальші роки до залізниці добудовували різі відтинки, як-от, до Гусятина, Бучача чи Чорткова.
На шляху залізниці у 1873 році Ерцгерцога Альбрехта їздило 16 паротягів, 34 пасажирські вагони та понад 4 сотні товарних. А коли долучили шлях зі Стрия до Станіславова, додали ще 13 пасажирських і сотню товарних вагонів. Із таким складом залізниця функціонувала до 1881 року.
Упродовж першого року курсуванням цим шляхом залізницею проїхали більше 120 тисяч пасажирів. А за наступний рік – ще 230 тисяч. Люди могли вибирати місця 1, 2, 3 та 4 класів. Абсолютна більшість людей користувалася найдешевшими категоріями поїздок. А вагони найбільш престижного рангу – використовували всього лише 0,4% пасажирів. Значною частиною «пільговиків» були військовослужбовці – до 8%.
У перший рік функціонування залізниця до Ерцгерцога Альбрехта здійснила транспортування майже 53 тисяч тон різного род товарів і пасажирського багажу. А вже у наступні роки ця цифра виростала вдвічі-втричі. У другій половині 1880-х роках шлях став складовою частиною Галицької Трансверсальної залізниці. А у 1891 році стала державною власністю Австрії. Для пасажирських і товарних перевезень залізниця слугує і до наших днів. Однак одна із її складових – шлях до Бучача – зруйнований у 1944 році.
Прикарпатський залізничний шлях
Наступним важливим проєктом галицької залізниці став шлях зі Станіславова до Карпатських гір. Залізничну гілку до села Вороненка відкрили у листопаді 1894 року. На урочисте представлення шляху приїхав барон Віттек, очільник державних доріг пан Билинський, генерал Крак та інші високопоставлені чиновники.
Перший поїзд, котрий вирушив у Карпати зі Станіславова, зупинявся у місті Надвірна і селищі Делятин, а далі у містечку Яремче та прибував у село Вороненка. У Яремчі під час невеликої зупинки потяг урочисто зустріли місцеві мешканці. Із короткою промовою українською мовою до них звернувся пан Билинський, голову державних доріг зустріли з хлібом-сіллю.
Від того моменту залізниця від Станіславова до села Вороненка активно функціонувала. А до села Микуличин два поїзди курсували щоденно. Місцеві жителі могли рушити до Станіславова із самого ранку та в обід. Щонеділі ввечері із Микуличина до Вороненки відправлявся ще один потяг. Загальна тривалість маршруту від Станіславова до крайнього пункту шляху становила 3 години 46 хвилин, а назад – на пів години коротше.
Дорога в Карпати: тунелі, мости, віадуки
Спорудження гілки залізниці в Карпати стало одним із найбільш масштабних проєктів в історії Галичини. Почали будівництво у 1893 році. У регіоні створили декілька будівельних компаній, котрі відповідали за певні частини шляху. На проєктування і спорудження запросили спеціалістів із Італії. А допомагали їм місцеві українські робітники. На одному лише тунелі Вороненки працювали півтори сотні людей.
Зважаючи на великий потік працівників, масштабні щоденні роботи, у регіоні з’явилося більше крамниць нічлігів та їдалень. Села Татарів, Ворохта і Микуличин миттєво перетворилися на жваві містечка з відповідною інфраструктурою, поштовими відділеннями, телеграфом, складами й магазинами.
Для залізничної дороги вирівнювали шлях, активно споруджували мости і тунелі. Зважаючи на досвід зведення гірських споруд, очолили проєктування італійські інженери. Доставляли каміння, готували насипи, встановлювали шпали та допомагали будувати тунелі і мости місцеве гуцульське населення.
Загалом, у цьому карпатському регіоні побудували дев’ять великих кам’яних мостів. Однією із найбільших стала переправа у Яремчі. Міст мав 190 метрів довжини, 23 висоти, а розмах арки становив 65 метрів. Дещо меншими були переправи у Татарові та Ямній. Цими масштабними проєктами керував львівський інженер Брайтер.
Спорудженням тунелів здебільшого займалися безпосередньо італійці. Вони зводили їх вручну упродовж кілько років. Одні його відрізки будували із бетону, інші – із допомогою тюбінгів. Каміння звозили із гори Кливки. Для цього навіть спорудили неподалік вузькоколійку. Після завершення проєкту її розібрали.
Багато мостів на цьому шляху зруйнували внаслідок бойових дій у Першій світовій війні. Зазнав руйнувань і міст у Делятині – його спорудили у 1890-х, довжиною він понад 270 метрів та висотою 32. Однак у 1920-ті роки переправи і тунелі почали відновлювати. Фундаменти цього залізничного шляху, його тунелі та мости є основою і для сучасної залізничної гілки у Карпати.
