В Україні є чимало різних палаців та замків, які позалишалися зі старих часів. Одні з них уже розвалюються та більше нагадують якісь руїни, інші милують око та є гарним місцем для фотографій і екскурсій. В основному такі замки доводиться реставрувати, щоб вони мали гарний та свіжий вигляд, а також були безпечними. Такі замки є і на Франківщині. Наприклад, в селі Приозерне знаходиться один з найгарніших палаців. Це садиба графа Рея, вже дуже старовинна та занедбана. Далі на frankivsk-future.
В цьому місці варто було б побувати кожному та помилуватися гарним палацом, проте, тим, хто там ніколи не бував, вже й не вдасться напевне туди завітати. Цей замок якраз і показує, як в Україні ставляться до відомих та важливих пам’яток архітектури, та як за ними «гарно» доглядають.
Історія палацу та його власників
Історія цього палацу дуже давня і починається ще багато століть тому. Місце, де він знаходиться, раніше називалося Псари. Згодом, оскільки асоціація з псами комусь не дуже подобалася, село перейменували, і назвали Приозерне. Там дійсно десь є озеро. Власники Псарів постійно змінювалися. У 18 столітті ними володів Юзеф Яблоновський. У спадок від батька маєток дістався його доньці, а потім її сину. Оскільки в того не було дітей, він передав з часом поселення своєму брату Людвіку, від якого той перейшов у спадок вже його доньці. Саме вона, Вільгельміна, на той час дружина Станіслава Рея, наприкінці 19 століття стала власницею цього села, та згодом збудувала славнозвісний палац. З часом вона, звісно ж, померла, і Псари передалися її онукам, яких в неї було двоє. Після мирної домовленості між братами нарешті поселення і дісталося Людвіку Рею.
Сам шляхтич був не бідний, мав маєтки закордоном, в тому числі у Парижі. Але все одно полюбляв навідуватися на Батьківщину, до свого поселення на Рогатинщині. Там в нього також була не бідна домівка: величезний, неначе казковий парк, в якому ховався розкішний палац, біля якого була велично оздоблена брама та деякі господарські будівлі (флігель, зерносховища та конюшні). Первісна споруда виникла ще у другій половині 18 століття та була збудована в традиційному для того часу стилі – класицизмі. Проте, будучи тоді ще зробленою з дерева та глини, вона вже була непридатна для життя, тож її довелося перебудувати.
Реставрація садиби
За два роки, з допомогою відомого львівського архітектора, змогли звести нову будівлю вже в еклектичному стилі. Споруда має два поверхи та башти, а також чотириярусну вежу. Можна помітити дорогу до садиби, обсаджену старезними липами, та величезну стару браму. А ставки, що знаходяться неподалік, раніше також були в кращому стані. Туди гості графа приходили кататися на човниках, слухаючи спеціальний оркестр, що грав у парку. В наш же час ставки обсіли великі гурти жаб.
Будівля також вийшла гарна, хоч і не дуже старовинно виглядала. В парку росте, ще на початку 19 століття посаджений платан, який створює палацу приємний затінок і досі. Раніше сюди приїжджали вельможні люди з усіх куточків регіону та влаштовували розкішні бали та обіди, прогулювались на конях, танцювали та веселились. Зараз же те місце закинуте та непотрібне нікому, а від розкоші не залишилося нічого. Парк поріс бур’янами, будівля розсипається, стоїть облізла та обдерта, з дірками – і не скажеш, що пам’ятка архітектури.
Жахливий занепад маєтку
Переломним став 1939 рік, коли почалася Друга світова війна. Рей вчасно встиг втекти до Франції, де до кінця життя згадував свою домівку в Україні та сумував за нею. За радянської влади над замком дуже знущалися. З нього що тільки не робили, навіть влаштували свинарник. Свині звісно дуже нищили майно: дряпали дорогу підлогу, бігали по всій будівлі та парку. З часом їх забрали звідти, але натомість поселили божевільних. В середині 20 століття на тому місці вже жили студенти-ветеринари.
Проте, коли влада змінилась, добре не стало. Вкінці минулого століття садибу віддали УПЦ Київського патріархату, а в 2005 році вони стали її власниками. До кінця літа 2004 року там існував жіночий монастир, але потім в будівлі почали проводити невеличкий ремонт. Встановили браму з хрестом на вході, яка вже в 2018 році виглядала чи не старішою за сам будинок та була облізлою і негарною.
Багато що змінилось там буквально за останні 10-15 років. Наприклад, ще в 2005 там був спеціальний ліфт, створений для того щоб подавати нагору страви, а ще дерев’яна рама дверей та дивні, але красиві старовинні сходи. Вже тоді там майже нічого більше й не лишилося, бо все розікрали та винесли, а підлога провалювалася під ногами. В наш час там вже абсолютна руїна, куди й заходити страшно. Двері пообвалювалися, майже немає віконних рам, ледве стоять сходи, а в підлозі величезні дірки.
Що сталося з будівлею в наш час?
Таким чином витвір мистецтва став просто напівзруйнованою спорудою, яка лише трохи нагадує неймовірної краси палац. Так, влада деколи може й займається відновленням історичних споруд, але не в цьому випадку. Тут планували зробити монастир або єпархіальне училище, але вирішили, що це надто дорого. В 2008 році з палацом щось думали робити, і навіть обговорювали це на засіданні. Там збирались створити парковий комплекс «Садиба графа Рея». Вже домовлялися, створювали сайти, але далі не дійшло.
А літом 2008 року пам’ятку незаконно комусь продали, але кому – невідомо. УПЦ хотіли отримати за неї близько 500 000 доларів, але продали за 350 000 гривень (по документам). Про теперішніх власників садиби нічого не відомо. За палацом та парком ніхто не доглядає, а туристів там не дуже раді бачити. Територія поросла кущами, а колишній палац руйнується та доживає поміж тими кущами свої дні. Так країна лишилася без цікавого туристичного об’єкту.
А останнім часом від маєтку мало що й залишилося. Мародери повиносили звідти все, порозкрадали будинок повністю. Звідти витягли все що тільки можна: навіть плитку, підлогу та бруківку, зняли навіть водостоки. Просто забрали все, що на той час там ще було, хіба сходи, які здається пережили все, так і залишились там стояти. Сюди навіть ходили деякі, хто сподівався найти в підлозі та стінах замку якісь скарби. Вони безжалісно їх розбивали, перевертали підвали, але коштовності так і не знайшли. Туристи, які знаходять палац в інтернеті, бачать, що зовні він красивий, і їдуть туди. Але, коли розуміють що всередині, то фотографуються тільки на фоні і йдуть.
Хто ж став власником та чому будівлю не реставрували?
Цікаво, що раніше, ще на початку століття, до замку приїжджали графові нащадки, які хотіли реставрувати це місце. Праправнук Рея Марцін хотів зробити там центр міжнародних зв’язків діаспори, і навіть створив проект, але влада йому не дозволила. Сказали, начебто це пам’ятка архітектури, тому не можна її ремонтувати і щось там робити.
Коли пам’ятку продали невідомо кому, всі здивувалися. Сільський голова намагався знайти того, хто її купив. Як він вияснив, це нібито була Вергелес Вікторія, мешканка Австрії. Але навряд чи це дійсно була вона, тож голова продовжив пошуки і зрозумів, що справжнім власником, який лише прикривається дівчиною, є власник великої готельної мережі, англієць Джейм, який також бував в Україні. Той збирався зробити на місці пам’ятки міжнародний готель, який би став відомим всьому світу, але в нього щось не вийшло, а Вікторія зрештою могла би продати споруду на аукціоні. Не факт, що так і було, адже це лише припущення та здогадки. Пам’ятку перепродавали багато разів, тож зрозуміти хто власник складно.
В теорії, якщо власник так і не почне займатись будівлею, її зможуть передати нашій громаді у власність. Та ще не відомо, чи вона буде її рятувати та ремонтувати. Вся проблема в тому, що у влади немає на це коштів, навіть щоб наймати охоронців для садиби. Її всю розікрали, а будинок не схожий на раніше коштовний та вишуканий палац, приватні будівлі в селах – і ті виглядають краще.
Це яскрава ознака того, як у нас турботливо ставляться до пам’яток архітектури. Чомусь родичам палац відновити ніхто не дозволив, бо це «пам’ятка», але при цьому ледь не одразу його продали майже задарма невідомо кому, якійсь чужій людині, яка з ним навіть нічого не робить, а замок тільки розбирають мародери по частинкам. При тому що зараз це міг би бути один з найкращих палаців, до якого сотнями з’їжджалися б туристи, щоб пофотографуватися та полюбуватися красою палацу та мальовничого парку.
