В Івано-Франківську багато пам’яток архітектури, які захоплюють своєю історією. Однією з них є Вірменська церква, яка була збудована ще у 18 столітті. З того часу вона пройшла багато на своєму шляху та залишила після себе численні згадки, пише frankivsk-future.com.ua.
З історії храму
Вірменська церква (друге ім’я Вірменський костел) знаходиться в самому центрі Івано-Франківська, недалеко від Ратуші. В народі її також прозвали “голубою церквою”, за колір стін. Будувати почали на початку 18 століття. Вже у 1811 році відбулася перша перебудова, а у 1826 році – друга. Ця церква є класичним взірцем стилю бароко.
У 1868 році у місті була велика пожежа. Тоді, Вірменська церква сильно пошкодилася та обгоріла. Через рік її намагалися відреставрувати, але зробили це не дуже вдало і сам вигляд змінився. Башта на даху зникла, замурували два входи, а дві вежі зробили набагато нижчими. Важливо, що із самого заснування Івано-Франківська (тоді це був Станиславів), вірменська громада мала значний вплив на його розвиток. Їй належав цілий станіславський квартал. У 18-19 століттях громада пережила багато випробувань, зокрема – масову еміграцію до Угорщини. Їхня кількість зменшилася і церква почала занепадати. Саме тому з моменту першої реставрації до другої вона стояла зачиненою.
Вірменська церква 20 століття та наших днів
Як і для будь-якої архітектурної споруди, Перша світова війна стала періодом занепаду та великих руйнацій для Вірменської церкви. Німці обстріляли цей район з гармат. Як результат – фасад храму сильно пошкодився, стеля була пробита у багатьох місцях. У повоєнні часи парох Комусевич “вибив” кошти у влади, щоб відреставрувати церкву, яка на той час стала історичною та архітектурною пам’яткою. Тоді ж відреставрували фрески та вівтарні скульптури, які стали окрасою міста. Проводив роботи станіславський архітектор Треля, який до цього зводив міську ратушу.
У 1937 році у костьолі провели коронацію Чудотворної ікони Божої Матері. Через 9 років його забрали в Польщу вірмени, які покинули Прикарпаття. Після цього у церкві розмістили художні майстерні. Саме це місце стало домом для художника Опанаса Заливахи, який жив тут упродовж трьох років. З 1971 року “господарем” храму став музей релігії. Експозиція справді була дуже цікавою.
У 1990 році будівлю передали Російській церкві, але вже того ж року настоятель перейшов до Української православної. Саме тоді церква стала називатись Покровським собором. Тоді ж її почали називати “голубою церквою”, адже стіни будівлі перефарбували у блакитний колір, який вважають кольором Божої Матері.
Час від часу, Вірменська церква потрапляла у скандали. Одним із таких була інформація про те, що у будівлі зафарбовують славнозвісні фрески. Сьогодні ж, Вірменська церква – місце духовності та сили. Кожен охочий може зайти в неї та на власному досвіді переконатися у її красі. Це історична та архітектурна спадщина, яку потрібно зберегти у такому ж вигляді для наступних поколінь.
