Івано-Франківськ — місто, що вміє дивувати контрастами. Так, колишній Станиславів пережив безліч епох, імперій, політичних експериментів і культурних зсувів. Кожна епоха залишала по собі характерні архітектурні акценти, але не всі з них витримали боротьбу з часом. Одні споруди знищили пожежі, інші — війни, третім не судилося з’явитися через брак коштів або зміну політичних рішень, пише frankivsk-future.com.ua.
Та попри це, місто ніколи не втрачало здатності пам’ятати. Іноді задля цього потрібні ентузіасти, готові зібрати докупи найменші фрагменти минулого. Іноді — новітні технології.
Архітектор і краєзнавець Віталій Боднар вирішив повернути ці архітектурні тіні у видиме поле. У проєкті, що став локальною сенсацією, він використав штучний інтелект, аби оживити шість нереалізованих споруд та кілька втрачених будівель давнього Станиславова. Його візуалізації — це не просто ілюстрації; це спроба заповнити прогалини в міській пам’яті, повернути голос тому, що мовчить вже понад сто років.
Йдеться не лише про кам’яниці та храми. Мова про те, яким могло б бути місто — з іншим силуетом вулиць, з потужними українськими модерновими формами, з оригінальними сакральними спорудами, зі сміливими сецесійними й функціоналістичними акцентами. Це стаття про втрачені можливості міста, які тепер повертаються у візуальному форматі.
Архіви як двері в інший вимір
Успіх цього проєкту став можливим завдяки ретельній роботі з архівами. В міських фондах, як виявилося, зберігається чимало планів, креслень, гравюр і фасадних проєкцій, які рідко були відомі широкому загалу. Часто це фрагментарні документи, не надто промовисті для людей без архітектурної освіти: схематичні лінії, умовності, слабоконтрастні відбитки.
Але саме в таких матеріалах — приховані можливості. Вони дозволяють побачити альтернативні сценарії розвитку міста. Боднар наголошує: майже кожна реалізована споруда має цілу історію попередніх проєктів, які були відкинуті через різні причини — від політичних до фінансових.
Штучний інтелект у цьому випадку став не заміною творчості, а інструментом інтерпретації, здатним оживляти побачене в архіві. Програма Google Gemini, яку використав архітектор, генерує реалістичні візуалізації за лічені хвилини — але попереду цього стоять години роботи з джерелами, аналіз пропорцій, зчитування стилістики.
Так з мозаїки фрагментів постає повноцінний образ — місто, якого вже немає або яке так і не народилося.
Читальня “Просвіти”: майже збудований модерн
Одним із найцікавіших задумів став проєкт читальні “Просвіти”, створений відомим архітектором Євгеном Нагірним у 1924 році. Споруда мала вирости в районі Майзлів — там, де сьогодні стоїть церква Христа Царя.
Це був сміливий приклад українського архітектурного модерну: строгі лінії, стримана декоративність, етнічні мотиви у формах. Якщо подивитися на фотореконструкцію Боднара, стає зрозуміло: така будівля могла б стати однією з візитівок міста. Це був би своєрідний місток між традиціями та новою європейською чутливістю.
Проте задум залишився на папері — з багатьох причин, серед яких і фінансові, і політичні обставини міжвоєнного періоду. Сьогодні ж за допомогою ШІ ми нарешті можемо уявити, яким виглядав би цей втрачений символ українського модернізму.
Церква редемптористів: функціоналізм, який випередив час
У 1937 році планувалося звести церкву редемптористів УГКЦ на сучасній вулиці Чорновола, неподалік пологового будинку. Проєкт був напрочуд модерним: конструктивні форми, кубічні об’єми, стримана пластика фасадів — усе це більше нагадувало європейський функціоналізм, ніж традиційну сакральну архітектуру Галичини.
ШІ-візуалізація Боднара дозволяє відчути сміливість того задуму. Вражає не лише об’ємно-просторове рішення, а й те, наскільки гармонійно ця споруда вписувалася б у сучасний міський ландшафт. Це був би один із найяскравіших модерністських акцентів Станиславова.
Втім, будівництво не розпочалося. Тільки у 2010 році на цьому місці спорудили новий храм — але стиль 1930-х років так і залишився архітектурною мрією.
Синагога поступовців: нереалізований монументальний задум
У 1894 році архітектор Максиміліан Шльосс спроєктував грандіозну будівлю синагоги поступовців. Її складна композиція з п’ятьма вежами, масивними цибулястими куполами та зіркою Давида на центральній вежі нагадувала візуальну мову головної синагоги Берліна.
Проєкт був вражаючим — але й надто дорогим для місцевої громади. У підсумку вирішили звести простішу споруду, відому нині як синагога Темпль.
Фотореконструкція показує, що якби задум Шльосса був реалізований, це була б одна з найефектніших синагог Східної Європи. Її масштаби та стиль змінили б архітектурну вісь усього району.
Кам’яниця повітового староства: адміністративна велич епохи імперії
Проєкт Яна Кудельського 1909 року передбачав спорудження величної кам’яниці повітового староства поруч із поштамтом. Архітектура була монументальною, з багатим декором, підкреслено адміністративним характером. Це мала бути споруда, яка демонструє силу та впорядкованість австрійської влади.
Але будівництво зупинилося після смерті замовника, а згодом на ділянці звели готель “Уніон” — сьогоднішній “Київ”.
Завдяки візуалізації Боднара можна побачити альтернативний образ центральної частини міста — більш імперський, більш урочистий, ніж ми звикли його бачити.
Церква на Гірці: модернова простота замість барокових форм
Церква на Гірці, добре відома франківцям, у початковому проєкті мала зовсім інший вигляд. Оригінальний задум вирізнявся модерновою стриманістю, чистими лініями, прагненням до впорядкованої симетрії.
Сучасна візуалізація показує, що цей варіант церкви був би набагато ближчим до тенденцій європейської архітектури початку ХХ століття. Це був би храм, який не копіює традицію, а намагається її оновити.
Функціоналістичний шпиталь на Василіянок
У 1930-х роках у стилі функціоналізму планували збудувати сучасний шпиталь на вулиці Василіянок, на місці нинішнього статуправління. Чіткі горизонталі, строга логіка простору, великі вікна — усе це відповідало тогочасним стандартам європейської медичної архітектури.
Такий шпиталь міг би стати однією з найпрогресивніших медичних установ регіону. Фотореконструкція демонструє, наскільки органічно він вписувався б у міське середовище, і як сильно змінилася б візуальна динаміка цієї вулиці.
Зруйноване та забуте: друга ратуша і церква Воскресіння
Окреме місце у проєкті Боднара займають реконструкції споруд, які колись реально існували, але не дожили до нашого часу.
Друга ратуша Станиславова
Знищена пожежею у 1868 році, вона довгий час була майже міфом. Відомі були лише уривки фотографій і кілька описів. Лише відкриття гравюри чеського художника Бедржиха Гаварнека дало можливість побачити її повноцінний вигляд.
Завдяки реконструкції Боднара перед нами постає велична споруда з багатою пластикою, яка нагадує, наскільки урочистим був центр міста у ХІХ столітті.
Дерев’яна церква Воскресіння Христового
Церкву розібрали ще у 1815 році. Зображень не збереглося зовсім. Єдиною основою стала графічна реконструкція архітектора Зеновія Соколовського, яка перетворилася на базу для сучасної візуалізації. Це дозволило хоча б у цифровій формі повернути одну з найдавніших сакральних споруд міста.
Міські укріплення 1743 року — найдавніша карта міста
Одним із найцінніших у проєкті став план укріплень Станиславова середини XVIII століття, який, імовірно, пов’язаний із Станіславом Потоцьким. Це — не просто історичний документ, а найдавніша детальна проєкція міста.
У ШІ-візуалізації укріплення постають не як абстрактні лінії на папері, а як справжня тривимірна фортеця, що дозволяє зрозуміти логіку планування міста і взаємодію оборонних споруд.
Старі поштівки як наступний крок
Боднар уже анонсував, що наступним етапом стане серія реконструкцій на основі старих поштівок. А згодом — створення коротких відеофрагментів, які зможуть “оживити” міські локації різних епох.
Це означає, що Івано-Франківськ отримує новий формат історичної пам’яті: візуальний, доступний, інтерактивний.
