У класичних музейних залах тиша ніби густа, мов серпанок, а погляди відвідувачів ковзають по експонатах, ловлячи у них відблиски історії. Але ця тиша має й інший вимір — у більшості музеїв вона супроводжується ще однією невидимою стіною: недоступністю для людей, які не бачать. Там, де для одних відкривається світ образів, інші стикаються з порожнечею, бо мистецтво досі залишається переважно візуальною територією, пише frankivsk-future.com.ua.
Саме тому створення тактильного арткаталогу «Побачити скарби разом» в Івано-Франківську — це радше жест відновлення справедливості, спроба віддати мистецтво тим, кого візуальність не повинна позбавляти права на емоцію, знання й дотик до спадщини.
Тепер знакові галицькі ікони, релікварії та інші експонати в Івано-Франківському краєзнавчому музеї вперше доступні для тактильного сприйняття. Проєкт «Побачити скарби разом» — це не просто каталог, а місточок між двома світами: світом видимого і світом відчутого.
Коли музей стає доступним: нова логіка простору
Традиційна музейна експозиція побудована за принципом «торкатися заборонено». Експонати, що мають сотні років історії, заховані під склом, і навіть повністю зрячий відвідувач бачить їх лише у певному, заздалегідь визначеному ракурсі. Але якщо для когось це — вимушене обмеження, для інших воно стає абсолютною непрохідністю.
Івано-Франківський краєзнавчий музей вирішив змінити самі правила гри. «Побачити скарби разом» — це спроба перевинайти музейний досвід, зняти заборону, перетворити дотик на інструмент пізнання. У документальній «сухості» експонатів раптом з’являється людяність, тепло, рух — адже тактильні моделі дозволяють вперше відчути те, що раніше було лише картинкою за склом.
Проєкт базується на мультисенсорних підходах: поєднанні рельєфного образу, чітких масштабних позначень, спеціальних матеріалів, QR-кодів та професійно записаної аудіодескрипції. Така синергія створює повноцінну систему, у якій незрячі відвідувачі можуть «прочитати» ікону чи картину так само, як інші — розглядати.
Ікони, що оживають у рельєфі: 24 скарби Галичини
Основою каталогу стали 24 артефакти з фондів музею. Це ікони XVIII–XX століть, релікварій Святого Пантелеймона, зразки локального іконопису, які є знаковими для Галичини та Прикарпаття. Саме вони стали першими експонатами, адаптованими для нового формату — формату дотику.
Ікони в каталог потрапили не випадково. Галицький іконопис — це окрема художня мова, впізнавана завдяки пластиці ліній, особливому трактуванню облич, символічним жестам і барвам. Ця мова століттями була доступною лише тим, хто може бачити. Тепер вона трансформується у рельєф: товсті та тонкі лінії формують німби, волосся, складки одягу, елементи тла.
Для незрячих людей ікона стає не абстракцією, а структурою — тактильною картою, яку можна «прочитати», рухаючи пальцями від верхнього лівого кута донизу, вслухаючись у підказки аудіодескриптора.
Від ідеї до каталогу: як створюють мистецтво на дотик
Попри зовнішню простоту, створення такого каталогу — складна наукова робота. Над 24 образами працювали студенти та викладачі кафедри дизайну і теорії мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Спочатку визначали ключові лінії, які формують образ: рамка, німб, основні елементи одягу, горизонтальні та вертикальні структури. Потім — адаптація до рельєфу, уникання зайвих деталей, які можуть спотворити сприйняття обличчя чи композиції. Кожен рельєф проходив тестування у людей з порушеннями зору, які безпосередньо вказували, що відчувається, а що — ні.
Саме незрячі учасники стали повноцінними співавторами каталогу. Без їхніх відгуків неможливо було б зрозуміти, які лінії є надмірними, а які необхідними для передачі образу. Це рідкісний приклад проєкту, де головними експертами є ті, для кого він створюється.
Голос мистецтва
Кожна сторінка каталогу має QR-код, що веде до тифлотеки — спеціального аудіосупроводу. Його озвучує Народна артистка України Ірма Вітовська. Це не просто опис. Це інтонаційний місток, який доповнює відчуте пальцями словами, образами, емоційними відтінками.
Аудіодескрипція — це справжня режисура. Вона веде слухача крізь образ: від загальної композиції до дрібних деталей, пояснює напрям руху рук, відтінки сенсів, символіку жестів. Вітовська додає до цього м’яку емоційну глибину, яка робить процес не лише інформативним, а й чуттєвим.
Науковий підхід і технології: шлях до 3D-друку
Рельєфні зображення — лише перший етап. У межах проєкту працівники кафедри дизайну створюють повноцінну тифлографічну бібліотеку — цифровий архів адаптованих робіт. У ній уже є п’ять ікон, сімнадцять картин світових художників, інсталяції та фотографії студентів.
Наступний рубіж — 3D-друк. Але ця технологія ставить перед командою нові виклики: потрібно досягти рівномірності структури, адекватної передачі об’єму та масштабу, уникнути «завалювання» дрібних деталей. Кожна модель проходить перевірку просвітленням — тест, який дозволяє виявити слабкі місця.
Це технологічна творчість, у якій змішалися мистецтвознавство, дизайн, інженерія та соціальна чутливість.
Центр дослідження універсального дизайну: простір рівних можливостей
«Побачити скарби разом» — лише один із напрямів більшої ініціативи. Прикарпатський університет у 2024 році створив Центр дослідження стратегій універсального дизайну. Його мета — впроваджувати принципи безбар’єрності в інтер’єрах, громадських просторах і навіть міському середовищі.
Війна зробила проблему доступності ще гострішою: кількість людей із травмами зору та опорно-рухового апарату зростає. Розробки центру допомагають адаптувати простір так, щоб кожна реконструкція у місті враховувала потреби людей з інвалідністю.
Каталог — це лише вітрина великої роботи. Насправді це — частина широкої стратегії, яка повинна змінити саму культуру створення публічних просторів.
Люди, які «торкаються мистецтва»: зміна сприйняття
Учасники тестувань проєкту розповіли, що відкрили для себе абсолютно новий світ. Для тих, хто ніколи не бачив, ікона у рельєфі стає можливістю вперше сформувати уявлення про художній образ. Для тих, хто частково бачить, — можливістю поєднати залишковий зір з новим способом сприйняття.
Рельєфна модель стає для незрячої людини тим, чим для зрячої є художній образ на полотні. Вона змушує уявляти, додумувати, формувати внутрішню картинку. Це складний, інтелектуально насичений процес, який одночасно відкриває внутрішній світ кожного учасника.
Географія доступності
Каталог надрукований у кількості 50 примірників. Їх передали у громади, бібліотеки для незрячих, спеціалізовані навчальні заклади по всій Україні. Тобто проєкт виходить далеко за межі Івано-Франківська.
Малий наклад — не обмеження, а стартова точка: зібраний досвід, що може бути масштабований. За бажанням, ця технологія може бути адаптована під інші музеї, інші фонди, інші регіони. Каталог демонструє, що інклюзія — не абстракція, а реальна практика, яка може бути впроваджена локальними силами.
Загалом тактильний арткаталог — це не просто можливість доторкнутися до ікони. Це можливість доторкнутися до історії. Повернути собі частину культурного простору, який часто залишається недоступним.
Цей проєкт нагадує: інклюзія — не про жалість, а про рівність. Не про допомогу, а про справедливість. Мистецтво мусить бути відкритим для всіх, і кожен має право на свій спосіб бачити — чи то очима, чи то пальцями, чи то внутрішнім світлом.
