В давньому Станіславові друкували багато газет. Та одна з них була особливою, адже вона допомагала читачам знайти своє кохання. Мова йде про “Голос серця” – першу шлюбну газету нашого міста. Вона друкувалась польською мовою, однак була популярною серед представників різних національностей – розповідає frankivsk-future.com.ua.
Де шукали кохання мешканці Станіславова
В кінці XIX – на початку XX століття молодь Станіславова в пошуках своєї пари ходила на бали, карнавали, різноманітні танцювальні вечори чи благодійні ярмарки. В багатьох сім’ях наречених для своїх дітей вибирали батьки, також доволі популярними в той час були шлюбні посередники.
А ще в тогочасній пресі з’являються перші шлюбні оголошення, зокрема, в “Кур’єрі станіславівському” за 1903 рік було надруковано оголошення молодої вдови, яка шукала чоловіка приблизно 40 років, бажано залізничника. Шлюбні оголошення можна знайти навіть в газетах періоду ЗУНР.
Зважаючи на такий попит, у Станіславові з’являється перша шлюбна газета “Голос серця”, яка друкувалась щомісяця з 1927 по 1939 роки. Редакція розташовувалась на вулиці Словацького, 20 (сучасна вул. Тарнавського), редактором видання був Миколай Мартяк. Примірники газети в різні часи друкувалися в закладі Леона Данкевича, сина знаного в той час друкарського магната, та на фірмі Кисілевського, розташованій в Коломиї.
Типові тогочасні оголошення
На сторінках газети зустрічається чимало оголошень українців.
Наприклад, у газеті за квітень 1932 року можна прочитати, що милий, привабливий і здоровий 21-річний чоловік, який займається будівництвом доріг, для створення сім’ї шукає жінку до 40 років. Основними вимогами він називає посаг від 10 тисяч злотих, а також відважність та готовність виїхати за кордон в пошуках кращого життя. Зацікавлені пані мали писати свої листи на адресу редакції газети з шифром “Користь”.
Інший 24-річний український парубок, культурний та інтелігентний, який заробляв 120 злотих у місяць, шукав гарну українку середнього зросту, хазяйновиту, з посагом від 15 тисяч злотих. Кандидатки повинні були надсилати свої серйозні пропозиції, використовуючи шифр “Незалежний”.
Ще один 25-річний шукач щастя писав, що служить у війську і має 5 класів освіти та торгову школу. Згідно з тогочасними стандартами він вважався перспективним нареченим, адже міг похвалитися капіталом в розмірі 8 тисяч злотих, крім того, він служив при колії, а це було дуже престижно в той час: колійові працівники мали хорошу зарплату та право на різні пільги. Чоловікові було байдуже на релігійну приналежність та національність майбутньої нареченої, він мріяв, щоб в неї був лагідний та веселий характер, вік до 28 років і посаг від 10 тисяч злотих.
Оголошення друкувалися всі підряд, без поділу на чоловічі та жіночі, що дещо ускладнювало пошук. Тогочасні шлюбні оголошення були більш схожими на бізнес-пропозиції, адже в них обов’язково описувався розмір заробітної плати нареченого чи розмір наявного капіталу й інформацію про посаг майбутньої нареченої та мало приділялося уваги вимогам щодо параметрів фігури чи кольору волосся.
Грошові допомоги для бідних дівчат
В ті часи вийти заміж без приданого було дуже складно. В 1873 році на честь заручин доньки цісаря Франца-Йозефа принцеси Ґізели навіть заснували спеціальний грошовий фонд для допомоги бідним дівчатам Станіславова. Щороку між дівчатами розігрували 200-300 корон державного приданого. Для участі в розіграші дівчина мала народитися в Станіславові, бути “добрих звичаїв” та працьовитою. Щонайменше за 15 днів до початку розіграшу юні міщанки повинні були подати в магістрат метрику народження та лікарське свідоцтво про стан здоров’я. На релігійну приналежність претенденток не зважали. Такі розіграші проводили до 1914 року. За цей період в них брало участь приблизно 700 дівчат, але придане пощастило отримати лише 41 з них.
Тогочасні шлюбні закони та правила
Офіційним главою сім’ї вважався чоловік, тож він і займався веденням всіх справ, але при цьому він повинен був забезпечити дружині належне утримання. Згідно з тогочасними законами, чоловік мав повне право розпоряджатися приданим дружини, якщо воно було у вигляді грошей. Якщо родичі передали придане у вигляді нерухомості чи маєтків, власницею вважалась дружина, однак чоловік міг в них проживати та користуватися всім майном. У випадку банкрутства дружина мала право вимагати повернення приданого.
Також законодавство передбачало і “зустрічне придане” – наречений або його родичі повинні були примножувати придане нареченої. А ще закон зобов’язував чоловіка зробити молодій дружині подарунок у перший шлюбний ранок.
В кінці XIX – на початку XX століття суспільство різко засуджувало тих, хто з якихось причин не одружився. Старі панни зазвичай були жертвами образливих жартів, їх сприймали як дратівливих та зловредних, схильних пхати носа в чужі справи. Також вони начебто відрізнялися надмірною блідістю, шкірними висипаннями та “схильністю постійно зітхати”. Не менш толерантним було суспільство і до старих холостяків, вважаючи, що вони нехтують своїм обов’язком перед суспільством бути добрим чоловіком, господарем та батьком.
Корисна інформація
В “Голосі серця” можна було почитати не лише шлюбні оголошення, але й цікаві статті, які мали допомогти читачам влаштувати особисте життя. Наприклад, у 1928 році в часописі була надрукована стаття “Як завоювати жінку”, в якій автор розповів, що жінки люблять вдавати байдужість чи навіть антипатію, однак для справжнього знавця не буде складно відрізнити справжню байдужість від вдаваної. Вийшовши на вулицю, практично по кожній жінці можна по обличчю зрозуміти, який у неї настрій. В той час як чоловіче обличчя – нерозкрита таємниця. Щоб завоювати жінку, необхідно пізнати та зрозуміти її душу. Також дуже важливо бути впевненим у собі, адже чоловіки відрізняються від жінок саме своєю відвагою. Тож чоловік, який своєю поведінкою нагадує “скромну мадонну”, ніколи не стане жіночим ідеалом.
Ще в газеті друкували найважливіші новини міста, наприклад, у виданні за липень 1931 року описаний нещасний випадок, де під час гімназійної екскурсії на природу один п’ятикласник другої гімназії Станіславова заплив занадто далеко і потонув у Дністрі. А газета за 1937 рік попереджувала містян про малу кількість ліхтарів на вулиці Колллонтая (сучасна вул. Дністровська), тому через поганий тротуар вечірні прогулянки могли закінчитись травматично.
Крім того, газета застерігала містян від різних шлюбних аферистів. Зокрема, у випуску за 1937 рік надрукували про жителя села Братківці Дмитра Дмитрука. Чоловік знайомився з дівчатами, називаючись вдівцем, закохував їх в себе та обіцяв одружитись. Після того він виманював у наївних жертв гроші та зникав. Повідомлялося, що в однієї панянки ощуканець видурив 10 злотих. Однак аферисту не пощастило: у Станіславові він випадково зустрів своїх же сватів із Ямниці, які й здали його до поліції.
Героєм іншого випуску став молодий станіславівський єврей, який кожного року відпочивав на популярних гірських курортах. Там він знайомився з немолодими, але заможними жінками та проводив з ними час, користуючись їх щедрістю. Подейкували, що такі вояжі на цілий рік забезпечували винахідливого юнака.
